Щодо перспектив спору між Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради та ТОВ «Бісквітний комплекс «Рошен»

Комментарий  Олександр Мостовий специально для Ліга.Бізнес.

Перш за все слід зазначити, що інформації із відкритих джерел недостатньо для того, щоб зробити достовірні висновки щодо результатів вирішення спору, оскільки все залежить від змісту Договору про пайову участь (додатків і додаткових угод до нього), а також аргументованості підстав як первісного, так і зустрічного позовів, якими сторони обґрунтовують власну позицію. Проте деякі припущення, щодо наслідків вирішення спору можливо зробити вже зараз.

Якщо відкинути формальні обставини спору, який виник між Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради та ТОВ «Бісквітний комплекс «Рошен», то стисло його суть полягає у суперечці довкола остаточної суми пайового внеску, який все ж таки повинна сплатити корпорація «Рошен» за умовами Договору про пайову участь, у контексті будівництва фабрики з виробництва виробів із борошна.

Передісторія цього спору свідчить, що на етапі погодження будівництва фабрики на території м. Борисполя (тобто до заключення Договору про пайову участь від 10.03.2016) корпорація «Рошен» «авансом» сплатила на користь територіальної громади м. Борисполя пайовий внесок в розмірі 30 млн грн. Проте загальна кошторисна вартість будівництва об’єкта, яка є базою для обчислення розміру пайової участі, була визначена на рівні 1,3 млрд грн.

Водночас положення профільного закону «Про регулювання містобудівної діяльності» надають органу місцевого самоврядування, на території якого буде будуватися об’єкт, право встановити граничний розмір пайової участі, який не може перевищувати 10% загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта. Тобто на етапі заключення Договору виконавчий комітет мав усі підстави вимагати від корпорації «Рошен» сплати пайового внеску в сумі до 130 млн грн. Оскільки така сума аж ніяк не влаштовувала корпорацію (інвестор навіть розглядав можливість перенесення будівництва фабрики в інший населений пункт), врешті-решт сторони погодили у Договорі суму, яка була прийнятною для обох сторін, і яка, ймовірно, була значно нижчою ніж 130 млн грн.

Після спливу двох років після укладення Договору, коли корпорація «Рошен» вже збудувала першу чергу фабрики, виконавчий комітет виявив бажання збільшити розмір пайового внеску в односторонньому порядку, шляхом укладення додаткової угоди до Договору, що і стало предметом судового спору.

Якщо керуватися мовою закону, то його положення не надають органу місцевого самоврядування право змінювати в односторонньому порядку розмір пайової участі, визначений у Договорі, і який є його істотною умовою. Крім того законом передбачено, що розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня звернення замовника будівництва про укладення договору про пайову участь, а не через кілька років після його укладення та виконання.

Таким чином, на перший погляд, формальних підстав для задоволення первісного позову виконавчого комітету немає. Більше того, зі стислих уривків зустрічного позову, які наведено в ухвалах суду простежується, що корпорація «Рошен» має намір довести, що окрім вже сплаченого пайового внеску в розмірі 30 млн грн, остання також збудувала елементи інженерно-транспортної інфраструктури для м. Борисполя оціночною вартістю 44 400 589,00 грн, що, на думку корпорації, також є складовою загального розміру пайової участі, яка залишилася поза увагою місцевої влади.

Натомість у разі ймовірного програшу спору найгірше, що може статися для корпорації «Рошен» - це доплата суми пайового внеску, яка буде визначена у рішення суду. За таких умов, до сплати суми пайового внеску корпорація «Рошен» не зможе забезпечити прийняття в експлуатацію та зареєструвати право власності на новозбудовані об’єкти фабрики, що фактично означатиме неможливість їх функціонування.

Також слід зауважити, що питання сплати суми пайового внеску та виконання інших умов Договору про пайову участь не впливає на право корпорації «Рошен» щодо володіння та користування земельними ділянками, на яких розміщується збудована фабрика, оскільки ці ділянки використовується на підставі договорів суборенди, чинність яких ніким не оспорюється.